четверг, 24 декабря 2015 г.

Українські традиції які вас здивують

Наш народ має багатий культурний скарб. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі тощо. В них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.

Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки, Спас). 

Тож я хочу познайомити вас із самими цікавими давніми українськими традиціями, які можуть вас здивувати.

Дівчата освідчувалися хлопцям

Любов - це прекрасне почуття, яке опромінює навколишній світ яскравими фарбами і дає людині натхнення. Закохана дівчина готова заради коханого хлопця перевернути весь світ, проте сказати три слова: "Я тебе люблю!" вона часто не вирішується. Адже традиційно в суспільстві склалася така думка, що дівчатам непристойно першою освідчуватися в коханні, раптом після її визнання хлопець змінить своє ставлення до неї, вважаючи її не скромною дівчиною чи ще гірше, якщо раптом з'ясується, що він її не любить. Саме тому зараз зізнання дівчини у коханні  першою, а тим більш пропозиція взяти її заміж є великою рідкістю, але так було не завжди. До XVII століття українські дівчата могли першими освідчуватися хлопцям. Про "дику" традицію згадував французький інженер і картограф Ґійом Левассер де Боплан у своєму "Описі України".
Дівчина приходила додому до хлопця, в якого була закохана, і при всіх його рідних пропонувала одружитися. Відмовити дівчині — вважалося поганою прикметою. Тож хлопці були змушені прощатися з щасливим холостяцьким життям.

Вседозволена ніч на Купала

Івана-Купала — свято єднання людини з природою. А як говорять, що природно — те не соромно, тож на цей день хлопці і дівчата дозволяли собі недозволене, але таке природне.
Що цікаво, у гуляннях брали участь лише неодружені парубки та дівчата, але збиралися до річки всім селом. Молодиці й чоловіки приносили вареники, пиво, горілку, частувалися самі й пригощали молодь. Заборона дорослим (одруженим) брати участь у купальських розвагах може пояснюватися тим, що ці гуляння мали виразний шлюбний характер. Хлопці й дівчата приглядали пару собі і починали зустрічатися до осінніх весіль.
Дівчата плели вінки і кидали їх у воду чи вогонь, якщо хлопець діставав вінок — дівчина була змушена цілуватися з ним. Крім того, весь вечір дівчина мала провести з хлопцем у парі. І мало що могло трапитися між молодими людьми серед ночі у лісі під час пошуку цвіту папороті без нагляду строгих дорослих…
Купала в Україні святкують і зараз: з вінками, співами та танцями навколо вогнища.

Коза при мерці

Використання в обрядах маски кози відоме багатьом слов’янським і неслов’янським народам, а її походження пов’язують з культами родючості та вшануванням тотемних тварин.
Про велику популярність цієї маски в Україні свідчить те, що у неї переряджалися не лише у святочне дванадцятидення, а й на Масляну (Колодія), а також на весіллях і похоронах (маються на увазі так звані ігри при мерці в побуті населення Карпат і Прикарпатської смуги).
Різдвяно-новорічний обряд «Коза» типовий передусім для зони Полісся (як українського, так і білоруського), де були зафіксовані найбільш давні й розгорнуті його варіанти. Обряд цікавий як релікт старовинного ритуального дійства, в якому воєдино зливалися магія, спів, музика, драматичні елементи, танці. Його ядро становила календарна пісня «Го-го-го, коза» із сюжетно пов’язаним одночасним танцем-пантомімою ряджених виконавців.
Також у побуті населення Карпат і Прикарпатської смуги була трохи моторошна традиція грати ігри при мерці. Для цього зокрема використовувався макет голови кози, який носили на жердині, схожий на той, який носять на Меланку.
Також співали і танцювали, проводжаючи померлого в інше життя.

Сокира і страх

На Святвечір, а іноді на Новий рік господар хати лякав дерева. Для цього він брав сокиру і замахувався нею на дерево, яке погано родило. Але не рубав його, а тільки лякав. Хтось з членів родини мав заступитися за дерево і обв’язати його солом’яним перевеслом.
У деяких регіонах дерева трясли і обмазували тістом. Це мало допомогти врожайності.

 Коло від нечистої сили

На Закарпатті на Юрія збирають чародійне зілля. Увечері до кожного зілля треба доторкнуться палицею, щоб йому не зашкодили відьми. Спати лягали просто біля зілля. При чому не можна розпалювати вогнища, а навколо себе треба обвести коло, щоб захистити себе від нечистих сил. А вже вранці трави починають збирати і перед кожним говорять: "Беру зілля незнаноє, аби було хосенноє". Йдучи додому з травами, треба уникати всяких зустрічей.

"Запечатана" вишиванка

Вишиванка — ідентичність українців. Її носили на будень і в свята. Але так, як наші предки були забобонні, вишиванку "запечатували" від злих духів. Для цього у вишивці порушували симетрію. Наші предки вірили, що їм це може допомогти.

Ворота на даху

На Андрія хлопці мають право робити збитки, без покарання. Раніше хлопці біля хат дівчат заплутували дорогу нитками, ставили опудала. А найчастіше (традиція збереглася досі) знімали ворота і ховали їх неподалік, наприклад закидали на дах.




Комментариев нет:

Отправить комментарий