пятница, 1 августа 2014 г.

Читаємо українською!

Представляти комусь Світлану Пиркало – штука марна й непотрібна. Про те, що вона – письменниця, перекладачка, журналістка і просто гарна жінка, здається, знають всі. Творчий, як то кажуть, доробок письменниці складають Перший словник українського молодіжного сленгу та культові твори «Зелена Маргарита», «Не думай про червоне». У співавторстві з Миколою Вереснем і Тетяною Ворожко написала книгу «Без Табу про «Без Табу» (2002). Є автором публіцистики, хорошої і різної, зокрема, веде щотижневі колонки до «Газети по-українськи». Світлана виступає модератором проекта «Кухня егоїста» на веб-сайті «Главред», де вже не перший рік веде рубрику «Кухня егоїста». А вже у 2008 році вона видала однойменну книжку «Кухня егоїста», де всі її оригінальні, а часом екстремальні рецепти зібрані докупи. Зараз Світлана живе в Лондоні, де працює українським журналістом на «Бі-Бі-Сі». До цього писала сценарії для програми «Без Табу» та працювала в журналі «Єва». Саме головне, що в кожній із цих іпостасей вона умудряється бути неповторною. Взагалі довкола творчості Пиркало триває якийсь постійний ажіотаж: її називають українською Бріджит Джонс, а її романи вже мало не називають молодіжними бестселерами.



Як смішно, сумно і правдиво пише ця людина - так скажуть про стиль Світлани Пиркало майбутні літературознавці. "Не думай про червоне" - це роман про любов, як твердить його автор. Але його автором є Світлана Пиркало, отже, це дуже відмінний роман про дуже особливу любов. У пошуках людини, яку її героїня Павліна Стопудів знала сім років тому, вона вирушає до Лондона, де немає сала і квашених помідорів. Там вона знімає кімнату у діда на ім"я Старий Хрич і зустрічає: свою однокласницю Оксану, чия історія стискає серце; папарацці Джеймса, який мріє сфотографувати Джорджа Клуні з бубликом; Оллі, який знає таємні шляхи на тенісні турніри; і бармена Дональда, який пам'ятає людей не за іменами, а за їхніми улюбленими напоями. Павліна знаходить також те, що так довго шукала, але на перешкоді їй стоїть людина, якої навіть не існує... Що трапляється далі - читайте книгу?! 


Перше, напевне, що впадає в очі під час читання „Зеленої
Маргарити” – це щирість, з якою написаний твір. Адже це не якась об’єктивно корисна історія, логічно вибудувана, та ще й з якоюсь моралістичною кінцівкою, а лише опис певного уривку з життя головної героїні, шматки її думок впереміш з її ж статтями. А взагалі – дотепно, іронічно й ненав’язливо авторка ніби припіднімає завісу над внутрішнім життям жінки. І ось тут ми (тобто жінки) знаходимо наші щоденні проблеми: стосунки з чоловіками у найбуденніших ситуаціях, особисте самоствердження за допомогою автотренінгу, проблема „що вдягти” при повнюсінькому гардеробі, „щомісячні гості”, роздуми над собою та сутністю жінки, прагнення затишку. Можна сказати, що письмо Світлани Пиркало жіноче хоча би в силу того, що воно показує жінку зсередини, чого чоловікам ніколи не вдасться зробити. Але воно також жіноче і тому, що, саме тілом, а не розумом написана „Зелена Маргарита”, тому що все у творі ніби побачено крізь призму тіла, пропущено через відчуття. І саме ці відчуття, а не якісь логічні висновки тут мають ціну.


Чи любите ви мандри? Думаю, так, адже мандри – це перевірений спосіб осягнення світу та оточуючих. А чи любите ви смачно попоїсти? А хто ж того не любить, справедливо скажете ви! Тоді книга Світлани Пиркало "Кухня егоїста" написана саме для вас! Отже, вперед! Разом з авторкою ви об’їдете півсвіту, одночасно посмакуєте усіма можливими (й неможливими) стравами країн, які відвідаєте і, може таке статися, раптом зрозумієте, що таке земне щастя! Давні греки стверджували, що хороша їжа – це головне ( а їм, думаю, можна вірити, бо, як в анекдоті: давні греки знали все, окрім тільки однієї речі…що вони давні греки). Сита людина, говорили вони, завжди життєрадісна і навпаки, поганий, похмурий настрій – це наслідок недоїдання, бо голодна людина погано спить і погано працює, вона легко роздратовується і дратує оточуючих, частіше хворіє і скоріше старіє. Уявіть собі цей набір «приємностей» стосовно себе і прочитайте, що пише Світлана: «Розмірковуючи про те, що таке щастя, я дійшла висновку, що щастя можна метафорично описати через кулінарію. Щастя - це коли ти їсиш оселедець, але отримуєш від цього задоволення, як Вася Пупкін від устриць…Життя стає все швидшим, і може статися, що за кілька років при слові «щастя» ви й будете уявляти ці півгодини наодинці з оселедцем". Авторка упевнена, що життя неможливе без радощів, а радощі – це книги, мандри, закоханість, пригоди, навіть звичайний смачний обід! Кулінарні есе, що складають книгу «Кухня егоїста» (а їх 61) написані вельми апетитно, до памороків! Письменниця добре розуміється на приготуванні страв як простих, усім відомих, так і екзотичних, на кшталт сушеного крокодила чи їжака на "пісному" маслі. Переповісти повний зміст цієї дивовижно цікавої книги неможливо. На читача чекає: розвага, захват, утіха, розрада, забава і ще багато приємностей. Я в цю книгу закохалася і до визначення щастя хочу додати: щастя – це книга, читаючи яку ви забуваєте свої хвилювання, звільняєте розум від тривог, відчуваєте вдячність за згармонізовані хвилини життя. Читайте «Кухню егоїста»! Смачного!

2 комментария:

  1. Дуже люблю книги Світлани Пиркало, її тексти - не просто молодіжний сленг, як у багатьох сучасних письменників-блогерів, це такий особливий стиль, що не сплутаєш ні з ким. А її авторська колонка в журналі «Elle», яку вона веде під псевдонімом Павлина Стопудів - особливе задоволення! Рекомендую)

    ОтветитьУдалить
  2. Якщо вас вже нудить від телебачення – не журіться. Викиньте на смітник телевізор, купіть книжку Світлани Пиркало "Не думай про червоне" і почніть читати. Гарантую – відразу попустить...)))

    ОтветитьУдалить