Чи можна жінці довіряти?: про новий роман Марії Матіос
Ну ось і закрито останню сторінку роману Марії Матіос «Жінці можна довіряти»…
І хоч вона не перевершила для мене «Букову землю» - пронизливу, глибоку і зухвалу сагу завдовжки у 225 років. Книга має 928 сторінок і читається на одному диханні … І коли ти закінчуєш її читати, то відчуваєш великий сум від того, що тобі треба залишити цей світ, чудово вивчений і переданий письменницею. На всіх книжкових фестах я не втримуюсь і рекомендую людям купувати цей роман, розхвалюючи його з усіх сторін неначе поринаючи тим самим знову в життя його героїв.
не підтверджуватиму
і не виправдовуватимусь,
якщо чимало нині сущих,
читаючи і домислюючи,
утратять сон і спокій –
бо впізнаватимуть
у цій книжці себе та інших…» звертається авторка до читачів на початку цієї непростої оповіді.
І саме так. Читаючи роман, я згадувала все своє життя, починаючи із «жовтенятка» і до комсомолу, а потім вже й не пам’ятаю рік, коли мене не прийняли до лав КП. І тут я розумію, що саме тоді правильно спрацював мій генетичний код і саме в належний час…
Цей роман відрізняється від попередніх. Неначе й художній, а неначей документальний.
Авторка показує, як «шинелі й методи роботи КҐБ і каральних органів з попередніх перекочували в сучасні кабінети».
Сама письменниця називає роман «можливо, найстрашнішою своєю книжкою». У романі майже автобіографічно описується похорон Володимира Івасюка, хоча в романі в нього інше прізвище.
За канву Матіос взяла історію конкретної людини, і вже неначе вишивку викладала інші історії, створюючи загальну вишивану картину розповіді.
Працюючи головою підкомітету ВРУ з питань книговидання та книгорозповсюдження VII (партія УДАР), VIII скликання (БПП), вона отримала листа від свого земляка. Лист був дуже довгий і страшний: я його читаю і розумію, що в мене застигає кров, аж хочеться відкрити вікно: «Я чув, що у Верховній Раді пропрацьовується законопроєкт про відкриття архівів КҐБ і розсекречення агентів та інформаторів. Так ось, я один із тих агентів». В цьому листі були слова про те, що автор довіряє свою історію саме їй, улюбленій письменниці і поважній людині.
Довгий час авторка жила з цим, нанизувала історії, матеріали, які їй довірили ще декілька людей, страшних історій, за розповсюдження яких можна «отримати по голові»,
Хронологія роману неначе різнокольорова чернівецька вишиванка: радянський час, 70-80-і роки ХХ століття, революція гідності, війна на сході 2014 рік, 2015 і аж до наших днів повномасштабного вторгнення.
Чому ця книжка не схожа на інші романи авторки і чому вона з’явилась? Думаю саме тому, що повинна була з’явитись стовідсотково саме сьогодні і зараз.
Я читала і анотувала деякі моменти, і не тому що відкривала щось нове для себе, ні…Просто ще раз у моїй пам’яті відкривались ті спогади, які я чула від своїх репресованих бабусь. Сім’ї моїх тата й мами зазнали і Сибір, і неможливість повернення додому на рідні землі.. Можу тому й не прижились там, де доживали свої останні дні, бо були вирвані з коренем зі своїх рідних земель? По них пройшовся цей «каток комуняцької КГБ-ної історії».
Погоджуюсь з авторкою, що книжка дуже жорстока. Не в тому розумінні, що там описані якісь тортури: багато людей у той жорстокий час проживало жорстоке життя, і ця жорстокість відгукується аж дотепер. От ніяк не можу зрозуміти цих людей, які це все пережили, і бажають повернення в радянські часи. Ви що мазохісти?
Я до останнього чекала на чудо, на якийсь більш позитивний кінець…Але на те він і художній твір, щоб дати читачеві час на роздуми… і зрозуміти причини і наслідки того, що зараз з нами відбувається. І що треба не прогавити цей момент знову, видалити цю «гниль» з нашої української землі, без права повернення знову, отримати «національний український імунітет» і передати його наступним поколінням. Ой, якже багато ще треба зробити.
Ми живемо в страшний час, війна, смерті, вибухи, покинуті домівки і головне і саме страшне - навколо тисячі зрадників, які вважають себе рятувальниками від «українських фашистів»…
Але, як сказала Ліна Костенко «І згине зло, і правда переможе!». Бо ж жертви людські не можуть бути даремними.
І, резюмуючи вищесказане, наголошую
Я купила цей роман за «Національний кешбек». А «Букова земля» Марії Матіос є в бібліотеках, в т.ч. і в Херсонська обласна бібліотека для юнацтва ім. Б.А. Лавреньова. Не втомлююсь її рекомендувати для прочитання, бо вона того варта.
Коментарі
Дописати коментар