«Пишу для себе, для своїх героїв»: сучасна українська письменниця -Тамара Горіха Зерня

 

Тамара Анатоліївна Дуда, псевдонім Тамара Горіха Зерня - українська письменниця, перекладачка та волонтерка. Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року за роман «Доця» (2019), який відзначено як книгу року BBC. 

Тамара Горіха Зерня – авторка, чиє ім'я вже знайоме багатьом поціновувачам сучасної української літератури. Вона сміливо торкається найпотаємніших глибин людської душі, створюючи тексти, що залишають слід.

«Коли ти пишеш книгу, особливо першу, немає жодної гарантії, що хтось її захоче прочитати. І весь час, коли ти працюєш над книгою, ти працюєш в повітря, не розраховуєш на ніяку віддачу. Ти її дописуєш тільки тому, що маєш відповідальність перед своїми героями, перед цією історією, перед собою, тому що не можливо було її не написати. Я зробила такий висновок, що я пишу для себе, для своїх героїв, для внутрішніх потреб скажімо і дуже розраховую і хочу, щоб це сподобалось людям»

«Спостерігати за людьми – це моя робота, хобі та пристрасть. Я великий спостерігач. Якщо б мені за це платили гроші, я була б мільйонером»

Тамара Горіха-Зерня

Трішки біографії…

Народилася 5 січня 1976 року в Києві. 1992 року закінчила Український гуманітарний ліцей. 1993 року вступила до Інституту журналістики Київського університету, захистила диплом 1998 року. З 2003 до 2005 навчалася в Київському міжнародному університеті.

Письменництво ніколи не входило до її планів на життя, вона довгий час працювала перекладачем економічних статей та посібників.

Початок війни на Донбасі у 2014 році докорінно змінив долю мільйонів українців, у тому числі і Тамари. Вона побачила, у якому сутужному стані знаходиться українська армія, як важко доводиться простим громадянам, що опинилися у зоні бойових дій і не вагаючись вирішила стати волонтеркою. Неодноразово буваючи там, жінка на власні очі бачила усі жахи та біль, що панували на тих територіях. Після 2016 року Тамара повернулася до Києва та відчула необхідність поділитися усім, що вона бачила. Так народився її перший роман «Доця», який вийшов у видавництві «Білка» українською та англійською мовами. Її дебют у письменництво сколихнув книжковий ринок у 2019 році. 

Тамара Горіха-Зерня активна учасниця книжкових фестивалів, книжкових презентацій , де не тільки презентує свої твори, а й бере участь у заходах щодо вшанування письменників, які загинули захищаючи Україну та популяризації творчості письменників, які знаходяться на фронті.

І тепер про її романи...

Події роману «Доця» розгортаються навесні-влітку 2014 року у Донецьку. Донбас — це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Там, де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії — і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий сенс і нову опору. Крок за кроком читач спостерігає процес трансформації, переродження гречкосія у воїна. 

Театральні адаптації в Україні

13 жовтня 2022 року на сцені Миколаївського академічному художнього драматичного театру  дебютувала моновистава «Проста українська скіфська баба» на основі роману «Доця» (акторка й авторка адаптації — Марина Васильєва; режисер — Артем Свистун), яка йде і до сих пір.

21 жовтня 2023 року відбулась прем'єра за романом у постановці Ігоря Білиця – на сцені «Стрих» Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

У 2020 році роман «Доця» став матеріалом для дослідження мовної поведінки та мовної стійкості українців в умовах російсько-української війни. Кандидатка філологічних наук І. Є. Ренчка, старша викладачка кафедри української мови Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», за романом Тамари Горіха Зерня схарактеризувала комунікативну поведінку та вияви мовної стійкості українців у Донецьку на початку війни та окупації. 

Роман вражає своєю щирістю та влучністю з перших рядків. У головної героїні немає імені, що створює ефект присутності та цілковитого занурення. За кожним епізодом тут стоїть реальна історія реальних людей і від усвідомлення цього під час читання пробігають мурахи по шкірі.

Я прочитала цей роман в окупації в Херсоні в 2022 році, майже «проковтнула» за один день, тому що читання тоді було для мене спасінням, терапією, психологічною підтримкою в таких умовах. Він став відправною точкою для мене в пошуку того, як підтримати себе, свій стан. Саме читання тримало мене , підтримувало мою рівновагу, коли немає поряд близьких і ти розраховуєш тільки на себе.

«Роман «Доця» став таким собі каменем, який пробив скляну греблю української сучасної літератури про війну. Він пролунав гучно і показав, що таку літературу будуть читати…». Саме так говорить про нього  авторка.

У 2021 році у видавництві «Білка» вийшов другий роман Тамари Горіха Зерня «Принцип втручання». 

 Головний меседж роману – адаптація людей з ПТСР, які повертаються з війни.

Головна героїня Станіслава втратила на російсько-українській війні чоловіка, і єдиною розрадою для неї стала робота. На прохання знайомої вирушає у місто свого дитинства на Черкащину, де і розгортаються основні сюжетні події.

«Принцип втручання» — це детектив. І одночасно не детектив. Це драма і комедія, смішна до сліз і зворушлива до ненависті історія. Це книга, на якій можна ворожити. Або різко закрити і кинути в обличчя ворогу, хай навіть твій ворог тимчасово дивиться на тебе із дзеркала.

Цей роман ще не читала, тому пропоную відгук  з інету...

«У цьому романі канонічна детективна історія, трохи містики, готики, української міфології й реалізму сучасного буття. Таємничий замок, прекрасна дівчина в біді, страшні таємниці й ті, кому треба більше за всіх, хто втрутиться у чужі справи, бо інакше ніяк. 

«Принцип втручання» це «ініціація відунки». Загострення інтуїції, трансформація через біль втрати, вихід із «зачарованого місця» з якого ніхто ще не тікав, (дороги Черкащини, ще той лабіринт, мандрували, знаємо), причетність до містичного «жіночого кола» де підтримують і допомагають. А ще магія літнього сонцестояння, польові русалки, історії про любов, вічне зло, довіру, зраду, спокуту, прощення і випадки коли воно не можливе. Дуже колоритно відтворено дух типового маленького містечка в якому всі поклоняються божеству «щолюдискажуть». І звісно ж тема війни. Епізод в якому Станіслава просить нову знайому розповісти, як тутешні люди зустріли війну – здається, що книга написана власне заради нього. Вже одинадцятий рік як світ ділиться на тих, хто прийняв війну, і тих, хто обрав шлях невтручання. Хоч після 24 лютого не втручатися важко, – більшість зачепило. Історія про двох праведників могла б бути казкою, але ж ми знаємо, як багато таких історій тепер щодня.

Книга не про війну, але про людей для яких війна – це особистий досвід і біль, про їх адаптацію до мирного життя, про здатність безпомилково вираховувати своїх, відмічених війною, і тримати стрій, і не кидати. Про емоції жінок, що втратили в цій війні чоловіків та синів. Про те, як дійшовши до межі знайти сили рухатись далі.

 Цікаво тут Тамара Горіха Зерня. «Принцип втручання». Презентація. 

Роман «Шептуха» (2024)

Прочитала відгук про цей роман  колеги у Фейсбуці. А купила цю книгу, завдяки анотації видавництва, коли взяла книгу в руки в книгарні Є. А коли побачила листівку, що додається -  рішення було остаточним. Ну, і звісно заслуговує на увагу обкладинка. Це картина «Тривога…знову» художниці Вікторії Дубовик, яку вона люб’язно надала для її створення.

«Ольга Петрівна Кривенко, по матері Первоцвіт, ліпить докупи шлюб, а він не ліпиться. Що пристойніший і поважніший фасад, що солідніший вигляд це має збоку, то відчутніша пустка і порожнеча за лаштунками. Самотність, страх перед віком, правда, яку немає сил більше приховувати… Це все не закінчиться добром.

Ні, героїня не дівчинка, щоб просто так тікати з дому, все-таки вона поважна людина, перекладачка зі сталою клієнтурою і професійним реноме. Але, тим не менше, вона втекла… Втекла у бабину хату на краю світу, втекла на далекий закинутий хутір з наміром пожити тихим усамітненим життям, розібратися у собі, подумати, врешті-решт.

Але тихий усамітнений куточок виявився далеко не простим.

Честь і нечисть, живе і неживе, чоловіки і жінки, насилля і безсилля, любов і зрада — все змішалося на нашому прикордонні.

Баба свого часу відьмували і лишили по собі неабияку репутацію, яку хоч-не-хоч доводиться виправдовувати. Старі гріхи й злочини не бажають сидіти тихо і пробиваються назовні, шукаючи помсти і справедливості. Сучасні грішники не відстають від тодішніх, нагородивши такого, що без наливки не розібратися.

А потім почалася війна…»

Прочитала «на одному диханні». І сміялась, і поринала в спогади дитинства, коли відпочивала влітку у бабусі, і згадувала, окупацію і плакала… 

Герої її творів – герої реальних подій… Деякі важливі сторінки її творів з описом реальних подій допомагають їй очиститись, відновитись, оздоровитись, зробитись сильнішою… Принаймі так говорить сама письменниця в інтерв’ю.

«Я будую свої опори довкола війни», – інтерв'ю з Тамарою Горіха Зерня | Книжковий Арсенал

І, насамкінець, хочу сказати, що для мене її романи стали саме такими. Вони надають сил, вселяють надію на краще для нас, для України, надію на Перемогу. Велика вдячність ЗСУ за захист, мужність! Тримаємось і разом до Перемоги!

Читайте книги Тамари Горіха-Зерня…Якщо немає можливості купити, то їх можна взяти в бібліотеках. Роман «Доця» так точно є в  Херсонська обласна бібліотека для юнацтва ім. Б. А. Лавреньова  та і в інших бібліотеках незламного Херсона, куди не дивлячись на обстріли, КАБи, шахеди, постійно йдуть читачі за книгою і розрадою, допомогою.