«Жінка з крилами Ікара»: до 95-річчя від дня народження Ліни Костенко

 Коли в людини є народ, тоді вона вже людина

Л. Костенко

19 березня 2025 року - 95 років виповнюється Ліні Василівні Костенко - українській поетесі-шістдесятниці, письменниці, дисидентці, лауреатці Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»), премії Антоновичів (1989 за збірку «Сад нетанучих скульптур»), Ордену Почесного легіону Франції (2022). 

Ліну Василівну не без перебільшення називають «совістю української нації».

У 2015 році малу планету Сонячної системи № 290127 названо Лінакостенко.

Сьогодні, коли ворог шматує нашу землю, а українці масово творять подвиги любові, мужності та жертовності, коли маємо докласти всіх зусиль, аби вистояти й перемогти, її натхненне Слово – то зброя на варті майбутнього України.

Ліна Костенко стала третьою українкою, яка здобула високе звання кавалера Ордена Почесного легіону -  найвищої відзнаки Франції за останні 100 років. 

Під час війни така нагорода – найвагоміше визнання мужності, рішучості, громадянської позиції талановитої українки. Ліна Василівна завжди відмовляється «від усіх звань і політичної біжутерії», але з великою вдячністю приймає несподіваний для неї лицарський Орден. Каже, що присвячує його українським воїнам, «бо то є наш найпочесніший Легіон!»

Вона вважає, що від хвороб, згаданих нею у романі «Записки українського самашедшого», наша нація вилікується вже по війні, бо зараз «є ще малороси». І що всі 30 років Незалежності вона знала: росіяни на нас нападуть. Тож багато думок щодо долі України ще 2010-го вклала у вуста героя роману, як-от про те, що одного разу ми всі прокинемося в іншій країні. А ще нагадує журналісту слова французів про українців: перемога або смерть! Мусимо перемогти, переконана письменниця, яка всі ці роки тримає руку на пульсі нашої нації.

Тож ми маємо всі підстави повторити за героєм її роману: «Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим ґартом. В умовах сучасного світу їй нема ціни».

Аналіз історичних паралелей призводить до серйозних попереджень: «Просніться, люди! Це погані сни. Нове століття в шибку заглядає. Той самий чад, ті ж самі казани, лиш інший диявол дрова підкидає».

Іще 2014-го Ліна Костенко написала вірш, точно й упізнавано змалювавши найпершого винуватця великої війни, від якої потерпає Україна.

«І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви».

Є люди, які ще за життя стають легендами. Навколо них творяться міфи, чутки, перекази, за якими так важко відрізнити правду від вигадки. Вони ж мовчать, оберігаючи свій особистий світ від стороннього ока і впускаючи туди лише близьких і перевірених.

Такою є Ліна Василівна Костенко – поет, публіцист, громадський діяч. А в першу чергу – жінка, яка одного разу написала: «Я вибрала долю собі сама, і що зі мною не станеться, - у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці», - і лишилася на все життя вірною цим словам.

  

Україна і Ліна вічно сьогодні жива!

Сергій Губерначук