Читаємо українською!

Дзвінка (Дзвенислава) Матіяш  — українська письменниця, перекладачка. Відома як авторка двох романів «Реквієм для листопаду» і «Роман про батьківщину», перекладачка збірки поезій Яна Твардовського «Гербарій». Також її казки увійшли до книжки «Зросла собі квітка», присвяченої пам'яті Романа Єненка. Оповідання «Історії про троянди, дощ і сіль»  увійшло до п’ятірки фіналу конкурсу "Книга року ВВС - 2012". "Її письмо продовжує монологічну традицію наративу, що тягнеться в українській літературі від Іздрика і Прохаська, тільки у неї воно ще густіше й більш насичене — можливо, це наступний крок  в розвитку жанру, і вже безперечно їй належить звання одного з найкращих українських стилістів. Її письму притаманний католицький містицизм, аскетична чутливість, а її внутрішні монологи раз-по-раз набувають рис молитовної піднесеності". Про Дзвінку Матіяш  можна говорити багато, адже ця письменниця справді є нетиповою. Нетиповість її полягає в незвичній для сучасності щирості й відвертості. Можливо саме цим вона й чіпляє таку різну аудиторію читачів, незалежно від віку, статі чи інших ознак.

"Реквієм для листопаду"  буде зрозуміла і прийнята, насамперед, молодими людьми. Адже це - споглядальний, медитативний текст про те,  що хвилює їх в першу чергу:  смерть, кохання, святість, самотність та страждання.  До цієї історії варто звертатися тоді, коли хочеться зупинитися і поміркувати про речі, які важливі для кожного, але рідко виливаються на папір. Вони настільки глибоко особисті, що часом і в голову не прийде записувати їх, адже це буде лист самому собі.  Ми створюємо такі твори протягом усього життя, промовляючи про себе довгі монологи, повертаючись до того, що трапилося і програючи ситуації знову і знову з різних сторін...

У  книжці "Роман про батьківщину" ви не побачите жодного гасла чи кучеряво-патетичного освідчення Україні, чого можна було б необачно сподіватися з назви, не знаючи нічого про авторку. «Роман про батьківщину» насправді, сказати б, якраз анти-патетичний, анти-гасельний, анти-патріотичний. «Історії різних жінок, що живуть і жили в різних десятиліттях минулого століття» - зазначено в анотації. «Різні жінки» у Дзвінки Матіяш - не особистості, вони - уособлення самої Жіночности в жінках різного віку - від малої дівчинки, що їсть манну кашу й п'є «найслабшу каву у світі» до літньої селянки, що в неї повне втрат життя проходить перед очима. Жіночність та цурається чоловічих забавок цього світу. Донечці шкода батька, бо він так переймається тим, що блокують сигнал радіо «Свобода»; дружині політв'язня однаково, чому забрали її чоловіка, бо вона простягає руки, щоб його обійняти, і вони витягуються на сотні кілометрів; «Не знаю, чи ми б менше плакали, якби не було воєн», - каже інша жінка в молитві. Батьківщина для Жіночности - не держава, не народ, не країна, не місце. Батьківщина - це певного виду відчуття й почуття. «Роман про батьківщину» - роман про почуття, відчуття, чуття дому.